Господь сотворив людину. Людина створила це місце. Тут глибіють ями й підносяться мавзолеї. Це — ліс, якому надали подобу міста. Тут люди, мов звірі. Або навпаки. В колізеях рубають мечами і насмерть вбивають пальцями. Тут інше повітря. Тут інші закони. З зухвальцями тут чинять негоже, але справедливо. Герої ухвалюють раду й вирішують долю нової Трої. Тут люблять минуле, і творять із нього сучасне. Ним дихають стіни і мешканці, особливо надвечір. Це минуле — не зовсім античність; власне, це менше Платон; і більше — широкі плечі. Все тут є лабіринт. Це мереживо темних завулків і широких алей між брил важких і високих. Тут важко ходити тихо. Кроки лунають гулко. Не тільки власні: за кожним іде неспокій. Тут закінчується географія і починається метафізика. Сила віри тут важить більше від міри вченості. Тут важить удача, повага до старших, і готовність до ризику. Як і вміння рахувати до десяти — або до нескінченності. Тут будувався не дім, а колективна відчудженість. ...