Мої думки, погляди, мрії та твори...

Політика - не найкраща тема для розмов. Проте інколи накопичується бажання висловитися. Інколи вже не вдається тримати все у собі, і ти просто не можеш змовчати. Отже. Почати варто здалеку. У соціальних мережах немало писалося про "Другий майдан", "Акт народного гніву" і т.д. Аналітики-політологи-психологи-публіцисти-тащеякісьлюди казали про наростання радикальних поглядів у суспільстві. Розповідали, що народ не витримає та вийде на вулиці.  Багато надій з цього приводу покладалося на ВО "Свобода" - покладалися попри одіозність його лідера, попри сумніви у чесності намірів, народ розчарований у "плюшевій" опозиції, яка здала мовний закон, яка била себе в груди, а толком нічого не вдіяла.  За даними Екзит-полів, "Свобода" отримала найбільшу прихильність серед людей із вищою освітою, і це багато про що свідчить. Свобода отримала близько 11-ти відсотків - 37 мандатів - і це каже не менше. І ось настав судний день - перший день робот...

Сьогодні я був у театрі російської драми ім. Лесі Українки на виставі "Дон Кіхот 38-го року". Вистава вразила та залишила по собі дуже сильні враження.  Вистава про вірність своїм переконанням, про власну свободу, про мрії, про жорстокість людей та суспільства. Про те, як людей, ламали, як вони трісками розліталися з-під сокири епохи та ідеї. Вистава про останні роки життя Михайла Афанасійовича Булгакова, про його цькування владою, і вистава про поневіряння Дон Кіхота, нерозуміння його суспільством, його розчарування і його загибель. Вистава про спустошену душу, про відчай, про розчарування. Про вибір між змогою жити і змогою казати та писати правду. Головні герої обрали останнє. Чи здатен на це я?

Як же ж це класно, коли випадає сніг!!! Особливо, коли випадає вчасно, коли його не чекаєш (для нас уже стало дивиною сніг на початку грудня), коли його багато! Все навколо таке світле, біле, м'яке та пухнасте!.. А я, мовби на зло, захворів!!! Ну от хіба не жлобство?! Добре, при нагоді видужаю. А так хочеться принаймні вийти на двір, не кажучи вже про те, щоб пограти у сніжки... Буду сподіватися, що сніг іще буде лежати. І нагода ще буде.

Згадав про вірш, який написав вчора ввечері. Чи радше вночі. Я ще на сусідній сторінці намалював, так би мовити, дійових осіб мого твору. Дістав зошит бачу - вугільний малюнок перебився. Нічого. Так ще й красивіше - епічніше. Гадаю при нагоді дописувати вірш, щоб він став... поемою чи що? Ну словом, великим і красивим. Чи принаймні красивим. І зі змістом. Тож ось: Забили у дзвони з дзвіниці, Юрмились на площі люди. В руках я стискав рушницю, І серце стискалось в грудях. Нам кричали нещиро й гучно - Боролися з власним страхом. Я стояв там досерцяручно, Мовчки складав присягу. Проводжали нас люди й місто. Відходили, очі тупили. На нас були сорочки чисті.  Серця наші зрадливо гупали.

Привіт усім, хто читає зараз цю сторінку. Я вже досить давно думав про те, щоб створити блог... Проте, як і до багатьох інших речей до нього не доходили руки. Зрештою, я вирішив все ж його створити, і... дякую всім тим чудовим людям, які вплинули на моє рішення. Справді, дякую. Я навіть не знаю, про що буду тут писати, як часто, для кого, коли... Це не так важливо. Головне, це те, що я матиму змогу кудись заносити свої думки, враження... Мабуть, я ставлю забагато трикрапок. Певно, цей знак пунктуації непогано мене характеризує. Хтозна. У будь-якому разі, я не збираюся писати інакше, ніж я пишу зараз. Бо це було б нещиро. Отака фігня, малята.