Перейти до основного вмісту

Усім привіт!

Привіт усім, хто читає зараз цю сторінку.

Я вже досить давно думав про те, щоб створити блог... Проте, як і до багатьох інших речей до нього не доходили руки. Зрештою, я вирішив все ж його створити, і... дякую всім тим чудовим людям, які вплинули на моє рішення.
Справді, дякую.

Я навіть не знаю, про що буду тут писати, як часто, для кого, коли... Це не так важливо. Головне, це те, що я матиму змогу кудись заносити свої думки, враження...

Мабуть, я ставлю забагато трикрапок. Певно, цей знак пунктуації непогано мене характеризує. Хтозна. У будь-якому разі, я не збираюся писати інакше, ніж я пишу зараз. Бо це було б нещиро.

Отака фігня, малята.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Брут

Тепер нам торба, дорогий мій брате Бруте! Не треба лізти, не спитавши броду.  Тепер нам зголять маківку і бороду;  Одягнуть робу в бурій виправній споруді.  Руду копати — не така й важка робота.  В болоті бабратись ачи рубати дрова.  Рука ж у тебе ще міцна й здорова — Для неї це — пересічна турбота.  На нарах засинать, бурду хлебтати,  Душить дракона, задихатись драпом.  І як слухняно прислухатись до поради,  Тут можна стати непоганим хлопом ачи драбом Казав тоді мені, що буде рубка.  Казав, що, достеменно, будуть трупи.  Були. За працю цю брудну й шкарубку Заплатимо ми власним рабським трудом.  Штрикнув — і враз полилося багряно, Ачи бургундсько, чи то пак — бордово.  На смак солоно, а на присмак — п’яно Отак і будем бабратись у крові.  А може, все лиш бруд? До речі, бруду Тоді не стало більше; наш доробок Лиш втім щоб бруду розчахнути груди Пустить з грудних кліток і черепних коробок....

Пісня про побратимів

Пісня про побратимів Сідало сонце. Обрій горів, Два друга і два сини Вирушали у степ. І були сумні, Хоча й знали десятки боїв. І обох матері цілували в чоло, Благословляли батьки. І друзів вірніших од них не було — Були вони як брати. І обидва до піхов вкладали шаблі Кожен кинджал застромляв. І обидва подовгу сиділи в сідлі І ніхто їх не проводжав. І зустрілись удвох на могилі старій. А як промінь останній ізгас, Крізь тьму і полин, крізь тирсу й пирій Рушили вдаль нараз. Сонце зайшло — місяць повстав, Нічний володар степів. І кожен коневий притишив чвал, І на друга свій погляд звів. ”Ми з тобою братове, — мовив один, З очима, немов вогонь. — Нас з тобою єднає не батьківський дім, А вихор січей й погонь“. ”Так, — другий мовив слово своє, Шрам темний він мав на щоці. — Братерство таке найміцнішим є: На крові, не на молоці“. Вдалині десь тужливо завили вовки. Схилилась їздця голова. Хмари насунулись, сагайдаки Й верховців покрила пітьма. ”Ми вдво...