Балада про боротьбу (Балада про книжкових дітей) Володимир Висоцький Між оплилих свічок, між молитов і снів. Між трофеїв військових і вогнищ мирських. Жили діти книжок, що не знали боїв Від дрібних катастроф потерпали своїх. Дітей завше дратує їх побут і вік І ми бились до саден, образи навік. Та нам одяг латали як слід матері, Ми ж пожадливо книги п'янливі пили. Й намагались збагнуть, ми, що бою не знали, І за заклик "до зброї!" волання сприймали. І потребу в кордонах, команд таємницю І як мчить і ряхтить бойова колісниця. А у вирі вогненному січей і смут Є пожива для наших іспраглих голів. Ми на ролі зрадливців, лакуз та іуд Назначали дитячих своїх ворогів. Здоганяли ми всіх ворогів-втікачів І до ніг наших дам ми складали мечі. Боронили, не кидали друзів в біді І медалі геройські чіпляли собі. Тільки в мрії не можна втекти навіки. Більш не буде забави годин, як колись. Та долоні терпкі спроможись, розімкни...