Невеличкий переклад

Балада про боротьбу

(Балада про книжкових дітей)

Володимир Висоцький

Між оплилих свічок, між молитов і снів.

Між трофеїв військових і вогнищ мирських.

Жили діти книжок, що не знали боїв

Від дрібних катастроф потерпали своїх.

Дітей завше дратує їх побут і вік

І ми бились до саден, образи навік.

Та нам одяг латали як слід матері,

Ми ж пожадливо книги п'янливі пили.

Й намагались збагнуть, ми, що бою не знали,

І за заклик "до зброї!" волання сприймали.

І потребу в кордонах, команд таємницю

І як мчить і ряхтить бойова колісниця.

А у вирі вогненному січей і смут

Є пожива для наших іспраглих голів.

Ми на ролі зрадливців, лакуз та іуд

Назначали дитячих своїх ворогів.

Здоганяли ми всіх ворогів-втікачів

І до ніг наших дам ми складали мечі.

 Боронили, не кидали друзів в біді

І медалі геройські чіпляли собі.

Тільки в мрії не можна втекти навіки.

Більш не буде забави годин, як колись.

Та долоні терпкі спроможись, розімкни.

Й піднеси побратимову зброю увись.

І довідайся, маючи меч у руках,

І вдягнувши шолом, чим для тебе є страх.

Справдь, чи ти боягуз, чи обранець-юнак

І справдешню борню ти іспробуй на смак.

Як на землю зчорнілу впаде побратим.

І зрозпаченим криком ти ніч роздереш,

Очі висхнуть і горло стане сухим,

Бо загинув товариш, а ти ще живеш.

Якщо м'яса з ножа ти не їв взагалі,

Руки склав і дивився на світ віддалі,

А з негідником-катом до бою не став,

То даремно життя ти прогаяв-програв.

Якщо сльози карбуючи в пам'ять свою,

Ти батьківським мечем собі шлях торував,

Якщо правду життя ти пізнав у бою,

То потрібні книжки ти в дитинстві читав.