Мої думки, погляди, мрії та твори...

Плече до плеча Хмара до хмар Станом у стан Сірість небес Сірість думок На лезі меча Навколо туман Б'є барабан Здійнявся пожар Ось вони йдуть Чорні і злі Вільгість і страх В повітрі й очах Земля стугонить І б'ються серця У такт до землі Ось вони мчать Стрімко як смерть Гроза ізнялась Грізно гарчать Заповнена вщерть Ними земля Спасу нема Гра почалась Чвиркнула кров Черкнув метал Чорне й жаске Нелюдське лице Здійнявся покров Кинулись в чвал Та не втекти Ні бігом ні вплав Каменем впав Стятий нараз Стогін і крик Мало не хрип Розчавлений звук Немає заграв Пломінь погас Ввижається крук Немає вогню Зосталась зола Зненависть й гнів Помста навік Лезо ножа Різать катів Їхніх онуків Їхніх синів Приходити в ніч Замість марень і снів Й спинитись тоді  Коли в лоно візьме Зрошена кров'ю земля

Дякую всім, хто час від часу заглядає на мій блог. Хотів би запропонувати вам новий вірш, що розмішений у Кальрадських баладах . Вірш починав писатися у серпні, був відкладений через втечу шановної Музи і от тепер успішно дописаний і викладений. Приємного перегляду!

"Мов поганих не існує в світі, є лише погані язики." Анатолий Бортняк. Фраза "... малороссийского языка не было, нет и быть не может.." из пресловутого Валуевского циркуляра является, пожалуй, наиболее цитируемой при различной степени корректности обсуждений наболевшей темы. И дело даже не в самом циркуляре и его последствиях, а в самой идее, дикой идее искусственного происхождения и плебейского предназначения украинского языка, в том, что общаться на наречии этом могут лишь тёмные невежды, которым не хватает то ли ума, то ли естественных способностей выучить великий и могучий. Пишу я это не для того, чтобы противопоставить языки или народы, но для того, чтобы показать в общих чертах политику сначала Российской империи, а затем, Империи советской, прискорбных последствия которой мы нынче разгребаем. Конечно, если временно стать оптимистом и замечать везде возможности и плюсы, или более-менее ярым защитником двуязычия, плюсы, казалось бы, очевидны. Это ...

Привіт усім, і я знову готовий поділитися своїми враженнями. Цього разу, вони стосуватимуться фільму, хоча ні, не фільму, мюзиклу "Знедолені". Мюзикл цей подарував нам режисер Том Гупер, вже відомий своїм оскароносним фільмом "Промова короля" ("King's Speech"). Фільм вражає своєю мелодраматичністю та ліризмом, пафосом та глибиною, сильним поєднанням революційного романтизму та реалізму життя. Дуже вдало був підібраний акторський склад, актори у фільмі сприймаються саме героями фільму, а не акторами чи їхніми колишніми персонажами. Особливо сильною була гра Рассела Кроу - він отримав складну роль жандарма Жавера, людини обов'язку, людини наказу та його виконання. Х'ю Джекмен також зіграв надзвичайно, справді щирою відчувається його лють і гнів, його переживання та його та його батьківську любов. Крім фантастичної гри акторів варто згадати про надзвичайно передану картину революції. Картину розстріляної революції. Ритмічний пронизаний гн...

Любі автори шкільних підручників з історії не втомлюються промовляти зі сторінок своїх підручників, що держава та державність неможливі без солідарності народу, збереження традицій культури і тд. Безумовно, борщі, вишиванки та шаровари - невід'ємний елемент нинішньої держави. Але варто придивитися що це за держава. Ну як, гарно в нас живеться? Мабуть це тому, і на це нарікає більшість журналістів та громадських діячів, що в нас, на жаль, немає національної еліти. Ні, тобто вона є, і навіть не тільки у фантазіях Януковича , проте... ну, якось... живе, та й годі. Так в Україні є національна еліта. Це покоління шестидесятників, та й то, частина його представників або відійшла або пропилася чи продалася. Це українські поети, письменники, журналісти, книговидавці, громадські активісти. Люди, які справді живуть для України, а не триндять, присвячуючи свій триндьож їй. Проте це радше інтелігенція, а не повноцінна національна еліта. Відсутність достатньої кількост...

Перепрошую за тривале мовчання та недбало-нехлюйське ставлення до ведення блогу. Справді, за час моєї "відсутності" сталася досить велика кількість цікавих речей. Мабуть, перша з вартих уваги речей - фільм "Хоббіт: Несподівана Подорож", який я мав нагоду переглянути з друзями вже далекого 29 грудня. Отже, на кіносеанс ми пішли з друзями: я, Андрій, Гріша та Максим. Вирушили ми на перший ранковий сеанс, і очікували, що принаймні половина залу буде заповнена - вихідний, популярний фільм, та ще й лишень 10-ий день з початку показу. Аж ні - ми були чи не єдиними глядачами. Та це не важливо. Фільм, що, зрештою, звично, почався рекламою "Чоловічого журналу Maxim", від чого Максим втішено пирхнув. І ось, мить, і ми затамувавши подих, починаємо дивитися фільм. Фільм справді вражає. Вражає і епічними битвами, у які поринаєш через спогади Більбо чи Торіна, і більш "локальними", проте не менш насиченими "файтингами" товариства з гоблінами-орк...