Віршик

Згадав про вірш, який написав вчора ввечері. Чи радше вночі. Я ще на сусідній сторінці намалював, так би мовити, дійових осіб мого твору. Дістав зошит бачу - вугільний малюнок перебився. Нічого. Так ще й красивіше - епічніше.

Гадаю при нагоді дописувати вірш, щоб він став... поемою чи що? Ну словом, великим і красивим.

Чи принаймні красивим. І зі змістом.

Тож ось:

Забили у дзвони з дзвіниці,

Юрмились на площі люди.

В руках я стискав рушницю,

І серце стискалось в грудях.

Нам кричали нещиро й гучно -

Боролися з власним страхом.

Я стояв там досерцяручно,

Мовчки складав присягу.

Проводжали нас люди й місто.

Відходили, очі тупили.

На нас були сорочки чисті. 

Серця наші зрадливо гупали.