Місце

Господь сотворив людину. Людина створила це місце.
Тут глибіють ями й підносяться мавзолеї.
Це — ліс, якому надали подобу міста.
Тут люди, мов звірі. Або навпаки. В колізеях
рубають мечами і насмерть вбивають пальцями.
Тут інше повітря. Тут інші закони. З зухвальцями
тут чинять негоже, але справедливо. Герої
ухвалюють раду й вирішують долю нової Трої.

Тут люблять минуле, і творять із нього сучасне.
Ним дихають стіни і мешканці, особливо надвечір.
Це минуле — не зовсім античність; власне,
це менше Платон; і більше — широкі плечі.

Все тут є лабіринт. Це мереживо темних завулків
і широких алей між брил важких і високих.
Тут важко ходити тихо. Кроки лунають гулко.
Не тільки власні: за кожним іде неспокій.

Тут закінчується географія і починається метафізика.
Сила віри тут важить більше від міри вченості.
Тут важить удача, повага до старших, і готовність до ризику.
Як і вміння рахувати до десяти — або до нескінченності.

Тут будувався не дім, а колективна відчудженість.
Тут забагато простору, щоб утворився затишок.
Вежі, надра і вулики, що тут споруджені
Страшні своєю аскетичністю і своїм надлишком.

Однак, тут нічого не відбувається бездіставно,
тут в повазі кинжали без піхов і без масок обличчя.
І навіть лисенята, представники місцевої фауни,
перед тим як вкусити, дивитимуться у вічі.