Перейти до основного вмісту

Зима

Зимове, сумне і понуре. Можливо, скоро ще щось напишу, ідеї є. Також прохав би переглянути"Квіти а...", якщо хтось цим роздлом цікавиться.


Коли надворі чорніло,
Світилися ліхтарі,
Сідав він спроквола до столу,
У крісло старе сідав.
Книжки шкіряні старі
Й листи зжовтілі гортав;
Сторінки осипались додолу
І розпливалось чорнило

Коли земля засинала,
То він наче теж засинав.
Ставав сумним та сп'янілим,
Немов від ефіру муха;
Сновидою сновигав.
Повільним, ощадним рухом
Вбирався у саван білий.
Й засмикував запинало.

Коли гасла свічка остання,
він ще не склепляв повік;
Він облизував зшерхлі губи,
Слину ковтав пожадно.
І безтямно, мов крізь полуду,
Здивовано і безпорадно
Він сидів - мить - годину - вік,
Згорблений, мов знак запитання.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Брут

Тепер нам торба, дорогий мій брате Бруте! Не треба лізти, не спитавши броду.  Тепер нам зголять маківку і бороду;  Одягнуть робу в бурій виправній споруді.  Руду копати — не така й важка робота.  В болоті бабратись ачи рубати дрова.  Рука ж у тебе ще міцна й здорова — Для неї це — пересічна турбота.  На нарах засинать, бурду хлебтати,  Душить дракона, задихатись драпом.  І як слухняно прислухатись до поради,  Тут можна стати непоганим хлопом ачи драбом Казав тоді мені, що буде рубка.  Казав, що, достеменно, будуть трупи.  Були. За працю цю брудну й шкарубку Заплатимо ми власним рабським трудом.  Штрикнув — і враз полилося багряно, Ачи бургундсько, чи то пак — бордово.  На смак солоно, а на присмак — п’яно Отак і будем бабратись у крові.  А може, все лиш бруд? До речі, бруду Тоді не стало більше; наш доробок Лиш втім щоб бруду розчахнути груди Пустить з грудних кліток і черепних коробок....
Дописати коментар
Докладніше

Пісня про побратимів

Пісня про побратимів Сідало сонце. Обрій горів, Два друга і два сини Вирушали у степ. І були сумні, Хоча й знали десятки боїв. І обох матері цілували в чоло, Благословляли батьки. І друзів вірніших од них не було — Були вони як брати. І обидва до піхов вкладали шаблі Кожен кинджал застромляв. І обидва подовгу сиділи в сідлі І ніхто їх не проводжав. І зустрілись удвох на могилі старій. А як промінь останній ізгас, Крізь тьму і полин, крізь тирсу й пирій Рушили вдаль нараз. Сонце зайшло — місяць повстав, Нічний володар степів. І кожен коневий притишив чвал, І на друга свій погляд звів. ”Ми з тобою братове, — мовив один, З очима, немов вогонь. — Нас з тобою єднає не батьківський дім, А вихор січей й погонь“. ”Так, — другий мовив слово своє, Шрам темний він мав на щоці. — Братерство таке найміцнішим є: На крові, не на молоці“. Вдалині десь тужливо завили вовки. Схилилась їздця голова. Хмари насунулись, сагайдаки Й верховців покрила пітьма. ”Ми вдво...
Дописати коментар
Докладніше