Риба

Несподіваний новий вірш 0_о

Риба, викинута на сушу, потерпає від нестачі кисню.

Їй бракує вологи, до якої вона так звикла.

Вона задихається; їй на тіло тисне

І викручує кожну розлущену луску застигла

Маса сухого повітря. Риба намагається наситити легені піском

Напитися цим киснем, розвиненим і перетертим. 

Б’є розжарену сонцем пательню пляжу ще вологим хвостом.

Де закінчується вода, для неї починається територія смерті.

В морі вона може плисти угору і навіть вглиб,

Не враховуючи переміщення з координатами ікс та ігрек.

Тут, на суші, немає свободи руху для риб

І право відкрити рот має спотворений вигляд.

Тут інакше функціонують звуки і кольори.

І критерій надійності тут недоречний.

Дивлячись одним оком в пісок, а іншим — на небо вгорі,

Рибі лищається тільки чекати приречено.

Витрачати залишки кисню на скорочення м’язів, 

Чи, у даному випадку — на страждань скорочення. 

На скорочення терміну покарання, 

На дорослідування справи, на доопитування свідків, на до встановлення складу злочину. 

У морі доречний вираз “іти на дно”

Тут, на суші, він недоречний за дна відсутності. 

Тут, натомість, можна, скажімо, “склеїти плавники”,

Або — “ласти”, в залежності від сутності. 

Бодай же риби ніколи не трапляли на узбережжя сухі. 

Бодай же не обирали убивчі для себе шляхи. 

Бодай же оберігали свої крихкі плавники. 

Бодай завжди залишалась вода, і друзі і вороги.